Проблема застосування домашнього арешту як запобіжного заходу та заходу процесуального примусу в кримінальному провадженні

Abstract

Розглянуто проблему застосування домашнього арешту як запобіжного заходу та заходу процесуального примусу в кримінальному провадженні. На основі дослідження наукових позицій окремих вчених-процесуалістів із приводу застосування домашнього арешту зроблено висновок, що домашній арешт є прогресивним запобіжним заходом, що за сутністю є комплексом призначених відповідно до ухвали слідчого судді чи суду обмежень і заборон, які накладаються на обвинуваченого (підозрюваного), пов’язані із його повною чи частковою ізоляцією у межах житла, спрямовані на досягнення мети цього запобіжного заходу, реалізуються й контролюються уповноваженими на те органами. Проте механізм домашнього арешту недосконалий, тому потребує доопрацювання і створення таких умов, щоб його застосування виконувало свою процесуальну функцію на належному рівні.

The article is devoted to the problem of the use of domestic arrest as a preventive measure and the enforcement of procedural coercion in criminal proceedings. On the basis of the research of the scientific positions of individual processologists on the use of domestic arrest, it was concluded that home arrest is a progressive preventive measure, which in its essence is a complex of restrictions and prohibitions imposed on an accused (suspect), appointed in accordance with the decision of the investigating judge or court, connected with its full or partial isolation within the limits of the housing, aimed at achieving the goal of this preventive measure, implemented and controlled by the authorized bodies. However, the mechanism of house arrest is not perfect. Therefore, he needs to improve and create conditions for the use of domestic arrest to perform his procedural function at an appropriate level.

Рассмотрено проблему применения домашнего ареста как меры пресечения и меры процессуального принуждения в уголовном производстве. На основе исследования научных позиций отдельных ученых-процессуалистов по поводу применения домашнего ареста сделан вывод, что домашний арест является прогрессивной мерой пресечения, что по сути представляет собой комплекс назначенных в соответствии с постановлением следственного судьи или суда ограничений и запретов, налагаемых на обвиняемого (подозреваемого), связанных с его полной или частичной изоляцией в пределах жилья, направленных на достижение цели этой меры пресечения, реализуемых и контролируемых уполномоченными на это органами. Однако механизм домашнего ареста несовершенный, поэтому он нуждается в доработке и создании таких условий, чтобы его применение выполняло свою процессуальную функцию на должном уровне.