Зміна парадигми філософування як основа детермінації в теорії доказовості

Abstract

Статтю присвячено дослідженню історії становлення теорії аргументації в контексті зрушень у філософському знанні у другій половині ХХ ст. Проаналізовано основні напрямки теорії, що справили найбільший вплив на становлення теорії аргументації, зокрема неориторика Х. Перельмана та С. Тулміна, прагма-діалектика Еемерена та Гроотендорста. Охарактеризовано основні проблеми, які ставить перед собою теорія аргументації: взаємодія оратора та аудиторії під час побудови аргументації, взаємовідношення доказу й аргументу.

The article is devoted to the study of the history of the formation of the theory of reasoning in the context of the changes in philosophical knowledge in the second half of the twentieth century. The main directions of the theory that have had the greatest influence on the formation of the theory of argumentation, in particular, the neorortex of H. Perelman and S. Tulmin, the pragma-dialectics of Ehmeren and Grootendorst, are analyzed. Characterized by the main problems posed by the theory of reasoning: the interaction of the speaker and the audience during the construction of arguments, the relationship between evidence and argument.

Статья посвящена исследованию истории становления теории аргументации в контексте сдвигов в философском знании во второй половине ХХ в. Анализируются основные направления теории, оказавших наибольшее влияние на становление теории аргументации, в частности неориторика Х. Перельмана и С. Тулмина, прагмадиалектика Еемерена и Гроотендорста. Характеризуются основные проблемы, которые ставит перед собой теория аргументации: взаимодействие оратора и аудитории во время построения аргументации, взаимоотношения доказательства и аргумента.